Коли людині дуже погано, їй властиво пірнати в спогади, в ті, де їй було добре.
З початку повномасштабної війни нам всім погано. Постійно. Фоново. На константі. І ми чіпляємось за хороші спогади, щоб з’явились сили чекати, працювати, жити.
Рівно місяць минув зі спецпоказу українських фільмів в Софії, коли ми вперше виїхали закордон, щоб розказати світу про Україну. Коли ми зустріли усіх вас і лікували разом серця кінотерапією.
Давайте згадаємо, як то було, і зарядимось спогадами.
Не судіть дуже строго, ми його зліпили з того, що було у всіх нас на телефонах. Як бабуся казала: «Вміли зготувати, не вміли подати», так і ми. Але так як наших хлопців Олександр Барон і @Ян Лелюк не було із нами, і все ми робили самі, і часто забували чи просто фізично не встигали щось знімати, то багато спогадів так і лишаться тільки в нашій пам’яті, і всіх тих, хто був із нами ці три дні. Що поробиш? Які часи, такі і спогади. І тим не менш, дивом дивним ми якось примудрились помістити основні моменти і усіх людей в одне відео. Отже, вмикайте, дивіться, розповсюджуйте, а ми поки приготуємо вам бімбу-новину про наступні кроки «ОКО».